Вперше в незалежній Україні п’єсу Пітера Шеффера “Еквус”, яка підкорила Бродвей та Вест-Енд, буде поставлено у 2018 році в Театрі Єсіних (м. Київ). Дотепер не було її офіційного перекладу українською. Його здійснили засновники приватного театру. Вони ж отримали і права на постановку. Прем’єра “Еквуса” в Театрі Єсіних відбудеться у вересні. Психіатра Мартіна Дайзарта зіграє Народний артист України Анатолій Ященко, Алана – Артем Пльондер. Режисери вистави – Алла Демура та Олексій Єсін, режисер по роботі з акторами – Владислав Попко.

Ми підготували спеціальний матеріал, аби Ви дізналися якомога більше про Пітера Шеффера та “Еквус”. 

 

“Геній і злодійство” або мистецтво та гроші.

У другій половині минулого століття британського драматурга Пітера Шеффера вважали справжнім чарівником. Він буквально матеріалізовував успіх. Його п’єси збирали повні зали. Двічі. Спочатку глядачі ходили на театральні постановки, потім – на кінострічки. Шеффер “чаклував” протягом трьох десятиліть: у 60-тих з “Королівським полюванням за сонцем”, у 70-тих з “Еквусом”, у 80-тих з “Амадеусом”. Зрозуміло, що в театрі і кіно це були зовсім різні гроші.

 Хоча Шеффер часто класифікується як “комерційний” письменник, парадокс полягає у тому, що його три найуспішніші п’єси були створені лише завдяки ресурсам та часу, доступним на субсидованих театральних майданчиках. (The Guardian, 6 червня 2016 року)

Кіно – великий бізнес, театр – навіть не маленький… І не дивно, що продюсерам відродженого на Вест-Енді “Еквуса” (прем’єра відбулася 27 лютого 2007 року) довелося попередньо взяти кредит на 1 мільйон 700 тисяч фунтів і… запросити кінозірок.

 Обравши Деніела Редкліффа, шалено популярну зірку фільмів про Гаррі Поттера і справді талановитого актора, продюсери цього рівайвлу були змушені підписати контракт з дияволом в обмін на продаж квитків. (The Forward, 2 жовтня 2008 року)

Деніел Редкліфф в ролі Алана. Світлина -Tristram Kenton, The Guardian

На Вест-Енді “Еквус”-рівайвл збирав аншлаги чотири місяці, по червень 2007-го. Потім він повторив долю попередника – версії 1974 – і перестрибнув океан (The Broadhurst Theatre, вересень 2008 – лютий 2009). У 70-тих “Еквус” на Бродвеї протримався значно довше – за три роки виставу було зіграно 1209 разів (The Plymouth Theatre 1974-1976 та Helen Hayes Theatre 1976-1977).

Щодо цін на квитки – у 2008-ому на “Еквус” в The Broadhurst Theatre на Бродвеї потрапляли за $61.50-$116.50. На www.ebay.com можна знайти квитки з допрем’єрного показу (17 жовтня 1974, The Plymouth Theatre). Доволі зручні місця – Orchestra (тобто Партер), ряд N (тобто 14, оскільки перший АА, другий А і далі – в алфавітному порядку), місця 2 та 4 – майже по центру (біля правого центрального проходу) коштували по $8.50.

Cвітлини користувача legendsandmoreinc на www.ebay.com

Очевидну різницю у вартості театральних квитків нівелює інформація щодо статків американців у відповідний період. Так, у 1974 середня заробітна плата в США складала $669.23, а у 2008 – $3554.21.

 

 Під яким кутом дивитися або звільніть моє місце.

Шеффера не дуже любили критики. Він руйнував систему. Формула “спочатку критика – потім успіх” в його випадку не працювала. “На виставу йдуть цілими офісами”, – скаржалися бродвейські рецензенти: добрий коментар – додаткова реклама, поганий – ще більший PR. І не слід вважати, що у стриманих британців було якось по-іншому.

 З шаленою підтримкою в ЗМІ вистава вже виграла. Я впевнений, що міг би написати тут про цілком іншу п’єсу – як, насправді, і кожен рецензент та критик – і це не призведе навіть до незначного зменшення чисельності глядачів, які протягом наступних кількох тижнів пройдуть через двері театру Гілгуд. (Пітер Браун, London Theatre, 1 березня 2007 року)

І потужна медіапідтримка, і запрошена зірка – дійсно гарантували кілька тижнів аншлагів на Вест-Енді. Туди йшли нові театральні відвідувачі – підлітки-шанувальники Гаррі Поттера. Критики вимушено сфокусувалися на Деніелі Редкліффі. Вони передбачали неможливість “трансформації” образу у сприйнятті – “неймовірно важко побачити на сцені актора Деніела Редкліффа, а не героя Гаррі Поттера”.

 Єдина роль Редкліффа на лондонській сцені до того була у виставі режисера Кеннета Брана “П’єса, яку я написав”. (BBC News, 28 липня 2006 року)

На Бродвеї журналісти та блогери ще більше акцентували увагу на “зовнішніх атрибутах”, майже повністю ігноруючи саму п’єсу. Надмірний резонанс викликала огололена фотосесія Редкліффа. На відвертих світлинах колективно шукали “підтверження єврейського походження” актора (його мати – Марсія Грешем Джейкобсон) і… не розгледіли. Така “критика” Пітера Шеффера ображала.

 У газетах, я постійно читав про те, що Гаррі Поттер “махає своєю іншою чарівною палицею”. Я не пишу порно! Заради Бога!Пітер Шеффер.

Сер Пітер Шеффер та Деніел Рекліфф, 2008. Світлина – Carmen Valino, PA via AP, The DailyMail

Дісталося і Річарду Гріффітсу (актор був партнером Деніела Рекліффа на сцені, виконував роль Мартіна Дайзарта) – за зайву вагу. Було проаналізовано цілий список “психіатрів” – Ентоні Перкінс, Алек МакКоуен, Ентоні Гопкінс, Леонард Німой та інші… “Дайзарт був худий!” – в один голос наполягали критики. Думки розійшлися щодо характеру героя, його поведінки. Спектр вражень коливався від “свій і зрозумілий” до “занадто кінематографічний”. Гра Деніела Редкліффа так само отримала неоднозначні оцінки.

 Забудьте про всі похмурі прес-спекуляції, про геніталії Гаррі Поттера… Одкровенням цього рівайвлу є те, що Деніел Редкліфф дійсно може грати. (Мішель Біллінгтон, The Guardian)

Слід зазначити, що і під час першого візиту “Еквуса” на Бродвей, аналітичних матеріалів по п’єсі було вкрай мало. Натомість світ побачила низка матеріалів “навколо”. За три дні після прем’єри (27 жовтня 1974 року) “The New York Times” надрукував на головній сторінці: ““Еквус” зробив зіркою Фірта”. Такий заголовок не лишав місця для когось іншого. Іншим виявився Ентоні Гопкінс. Про “маловідомого актора” журналісти згадали лише в кількох реченнях. Так, в статті йшлося про успіх, проте успіх персональний. До того ж, в цей день Пітер Фірт святкував 21-річчя.

Пітер Фірт (Алан) і Ентоні Гопкінс (психіатр Мартін Дайзарт), 1974. Світлина – Van Williams, The New York Times.

Детальний розбір його гри, дитинство і, навіть, особисте життя… Молодий актор на Бродвей прибув “на зльоті”: після кількох гучних ролей у підліткових серіалах. До Нью-Йорка його привіз особисто Пітер Шеффер. І, не зважаючи на те, що драматурга Фірт називав “батьком”, журналісти натякали на дещо інші стосунки.

 Я не такий. Вона актриса, працює в Лондоні. – Довелося виправдовуватися Пітеру Фірту.

Парадоксально, але Шеффер був більш зрозумілим для глядачів, ніж для критиків. Офісні працівники гарантовано знаходили в його “складних творах” дуже прості речі.

 

 Оголення тіла та душі або “вибухові суміші” Шеффера. 

Пітера Шеффера називали складним для театру. Режисерам доводилося буквально розшифровувати його п’єси. Сюжетні лінії перетворювалися на лабіринти. Багато хто в тих лабіринтах просто губився. Одного разу прямо на репетицію Шеффер приніс нові діалоги. Режисер оскаженів – нова лінія у п’єсі відкидала далеко назад.

 Це було моє життєве завдання – писати складні твори для театруПітер Шеффер.

В своєму щоденнику режисер Пітер Холл, який поставив “Амадеуса” на сцені, називав п’єсу автобіографічною для Шеффера. Роль Моцарта при цьому належала не самому драматургу. Себе Пітер Шеффер вважав “розповсюджувачем”, а от геніями “від Бога” – Семюеля Беккета та Гарольда Пінтера. Шеффер був надзвичайно прискипливий до себе.

 Навіть тоді, коли вистава була хітом, ревізії продовжувалися. Перше і друге друковані видання “Amadeus” мають майже зовсім різні акти. (The Guardian, 6 черня 2016 року)

Шефферу закидали тематичне повторення. Писали, що він створював драму на конфлікті Бога і людини. І, при цьому ж, знаходили десятки інших конфліктів – “релігія та сексуальність”, “геніальність та злодійство”, “консерватизм та модернізм”, “стара та нова психіатричні школи”… І майже всюди в епіцентрі конфлікту у драматурга перебували пара чоловіків.

 Шеффер був геєм, хоча він належить до покоління письменників, які навіть після скасування юридичного переслідування гомосексуалізму, не писали про цю тему безпосередньо та не говорили про своє приватне життя в інтерв’ю. Хоча, коли в 1990 році помер викладач сценічної мови Роберт Леонард, в некролозі “Нью-Йорк Таймс” він був зазначений як “супутник драматурга Пітера Шеффера”. (The Guardian, 6 черня 2016 року)

В 1991 році світ побачила остання робота Пітера Шеффера “Дар Горгони”. Всього ж за життя драматург написав більше 18 п’єс. Вони отримали низку головних премій та нагород. У 2001-ому королева Єлизавета II звела Пітера Шеффера в лицарі, він отримав титул “Сер”. В 2007 році це ім’я було внесено до Американської театральної зали слави. Помер Пітер Шеффер вранці у понеділок 6 червня 2016 року в хоспісі містечка Корк в Ірландії. Йому було 90 років.

Пітер Шеффер, 1980. Світлина – Jack Manning, The New York Times.

 Коли мені буде 100 років і, якщо мені вдасться написати багато п’єс, я зможу прочитати їх всі поспіль, і це допоможе мені зрозуміти, лише туманно, те, хто я такий! – Пітер Шеффер (фрагмент інтерв’ю 1975 року, The New York Times, 6 черня 2016 року)

 

За матеріалами:

www.bbc.co.uk  // www.londontheatre.co.uk // www.theguardian.com // www.forward.com // www.dailymail.co.uk // www.nytimes.com // www.playbill.com